Таїнство покаяння (сповіді)


Святим Таїнством усіх охрещених є Святе Таїнство Покаяння. Свята Тайна Покаяння є другою після Хрещення, що відпускає гріхи. Цю Тайну установив Ісус Христос після свого Воскресіння, уділивши своїм апостолам владу відпускати гріхи силою Святого Духа.  

10 Божих заповідей (Декалог):

  • Нехай не буде в тебе інших богів, окрім Мене.
  • Не взивай намарно імені Господа, Бога твого.
  • Пам'ятай день святий святкувати.
  • Шануй батька твого і матір твою.
  • Не вбивай.
  • Не чужолож.
  • Не кради.
  • Не свідчи ложно на ближнього твого.
  • Не пожадай жінки ближнього твого.
  • Не пожадай нічого того, що є власністю ближнього твого.

Із Катехизму УГКЦ «Христос Наша Пасха», с. 148-152.

  Часта Сповідь дозволяє людині пізнати не тільки свої упадки й провини, а й свої немочі та схильності до гріха. Благодаттю таїнства Покаяння християнин долає гріхи та схильності до них, піднімається з упадку й утверджується в чеснотах. Плодами покаяння є добрі діла, милостиня, чистота серця і жертовна любов. Даром таїнства Покаяння є прощення від Бога й примирення з Ним: «Дякуйте Отцеві, який зробив нас гідними мати участь у долі святих у світлі. Він вирвав нас із влади тьми й переніс у царство Свого улюбленого Сина, в якому ми маємо відкуплення, прощення гріхів» (Кл. 1, 12-14).

Сповідь відбувається перед священиком, який є свідком каяття грішника і посередником Божого прощення. Священик водночас допомагає каяникові пізнати його духовний стан, утверджує його віру в Боже прощення, дає духовні поради, визначає відповідний духовний лік (покуту) і розрішає. Щодо почутого у Сповіді священик зобов’язаний дотримуватися повної таємниці навіть після смерті каяника. Розкриття таємниці сповіді є важким гріхом, який відпускається тільки Святим Престолом. (додати?)

До святої Сповіді треба приготуватися молитовним іспитом совісті, який полягає в узгодженні власного життя з Божими і Церковними заповідями та Євангельськими блаженствами. Щире розкаяння – це насамперед усвідомлення себе грішником, що потребує Божого прощення, а кожного свого гріха як відвернення від Бога та відкинення Його любові. Важливою умовою сповіді є також примирення з ближніми: «Коли, отже, приносиш на жертовник дар твій і там згадаєш, що твій брат має щось на тебе, зостав там перед жертовником твій дар; піди помирись перше з твоїм братом і тоді прийдеш і принесеш дар твій» (Мт. 5, 23-24).

Приступаючи до Сповіді, каяник приймає від священика благословення на Сповідь, роблячи при цьому на собі знак святого хреста. Відтак щиро ісповідує всі гріхи, вчинені від часу останньої Сповіді. Тоді приймає повчання сповідника, накладену покуту й розрішення гріхів. 

Якщо людина, прийшовши до Сповіді, не бажає покаятися, відмовляється виправити заподіяну гріхом шкоду, то вона стає через це неспроможною прийняти прощення гріхів. Щоб допомогти людині усвідомити її нерозкаяність і спонукати її до правдивого навернення, священик тоді відмовляє їй у розрішенні. Хто в Сповіді свідомо приховує гріхи, той залишається незціленим і чинить гріх святотатства. Якщо людина в такому стані приступає до Святого Причастя, то зневажає Господа Бога і чинить великий гріх.  

У святому таїнстві Покаяння Бог дарує християнинові зростання в благодаті Хрещення й чеснотах. Що ближче християнин стає до Бога, то виразніше бачить власні немочі й гріховність і тому відчуває потребу частіше приступати до Сповіді. На думку духовних отців, якщо людина рідко сповідається, то втрачає здатність розрізняти добро і зло, що негативно відбивається на всьому її житті.

Часта Сповідь чинить людину духовно здоровою, здатною протистояти спокусам і збільшує її сили в духовній боротьбі. Доброю нагодою для Сповіді є церковні пости, під час яких, за церковним звичаєм, уся сім’я приступає до святого таїнства Покаяння.